Andromeda24601 - Have You Ever Confused A Dream With Life?

чи береш ти цього чоловіка

з його загостреним відчуттям справедливості,

з його розтрісканим сном,

двоїстою натурою:

одне обличчя - оаза, а друге - піщана буря;

з розсипом зморшок навколо очей, коли усміхається,

з головою, повною складних чисел,

причинно-наслідкових зв`язків,

деталей філігранної точності

чи береш ти цього чоловіка,

з яким будеш більше мовчати, ніж говорити,

і мовчання це буде ціннішим від всіх розмов

чи береш ти цього чоловіка,

щоб вриватися з ним до нічних забігайлівок,

знімати шкірку з яблук і торкатись тонкого вінілу в чотири руки;

щоб обіймати його ногами, як стовбур дерева,

розходитись, як масло під ножем,

обертатись навколо своєї осі, щоб йому світити

чи обіцяєш

встромляти та витягати голки,

здирати та накладати пластир,

згладжувати гострі кути,

не переливати молока до кави,

витримувати нестерпно довгі паузи,

коли обертається спиною;

цілувати так жадібно,

мов захлинатись водою у спеку

чи береш ти цю жінку

з її розладнаними механізмами,

прихованими шрамами,

колекцією сердець у кишенях сукні,

оберемком незавершених справ,

який ніколи не меншає;

з її дислексією, дірявою пам`яттю, прикушеною губою,

з великою сумкою, в якій що завгодно

І багато свободи.

чи береш ти цю жінку,

щоб не читати її віршів,

не читати їй нотацій,

сердитися на неї та проганяти її страхи,

упиватися недосконалостями, що творять її довершеність,

оберігати порядок дня, в якому ви - разом

чи обіцяєш

ходити навшпиньках, коли вона втілює задуми,

приходити миротворцем у її гарячі точки,

пускатися з нею берега,

вступати у суперечки й філософські диспути,

ніколи не припиняючи проростати

одне в одного

і в зйомній совковій квартирі,

і в тісняві електрички,

і у шпаківні на батьківському домі,

і у власній оселі з великими вікнами й білими стінами,

і в лікарняній палаті, наповненій розпачем та надією,

і в готельній кімнаті, де замість підлоги - море

допоки ніщо не розлучить вас

(с) Юлія Мусаковська

“Love has something to do with the notion of being seen — the opposite of invisibility. The invisible, the unwitnessed, the unacknowledged, the isolated, the lonely — these are the unloved. Loving attention illuminates the unseen, escorting them from the frontiers of lovelessness into the observed world. To truly see someone — anyone — is an act that acknowledges and forgives our common and imperfect humanity. Love enacts a kind of vigilant perception — whether it is to a partner, a child, a co-worker, a neighbour, a fellow citizen, or any other person one may encounter in this life. Love says softly — I see you. I recognise you. You are human, as am I.”

— Nick Cave, The Red Hand Files Issue #103

“[We] have learned much about the nature of grief over recent years. We have come to see that grief is not something you pass through, as there is no other side. For us, grief became a way of life, an approach to living, where we learned to yield to the uncertainty of the world, whilst maintaining a stance of defiance to its indifference. We surrendered to something over which we had no control, but which we refused to take lying down. Grief became both an act of submission and of resistance — a place of acute vulnerability where, over time, we developed a heightened sense of the brittleness of existence. Eventually, this awareness of life’s fragility led us back to the world, transformed. We discovered that grief was much more than just despair. We found grief contained many things — happiness, empathy, commonality, sorrow, fury, joy, forgiveness, combativeness, gratitude, awe, and even a certain peace. For us, grief became an attitude, a belief system, a doctrine — a conscious inhabiting of our vulnerable selves, protected and enriched by the absence of the one we loved and that we lost. In the end, grief is an entirety. It is doing the dishes, watching Netflix, reading a book, Zooming friends, sitting alone or, indeed, shifting furniture around. Grief is all things reimagined through the ever emerging wounds of the world.”

— Nick Cave, from The Red Hand Files #95

‘There is something at work in my soul, which I do not understand’

Mary Shelley, Frankenstein

"З якого часу тут русалки стали невільницями в озері? Я — вільна! Я вільна, як вода! "

Леся Українка “Лісова пісня”

Photo: The “Siren’s Song” by Marie Zucker