- Tumblr Posts

Микола Вінграновський

Вже ночі під листопадом ночують, Примерзла опустилася латать, І щуки воду слухають — не чують, І снігурі поміж сніжинами летять.

Сміється заєць з морквою за вухом, Зеленим носом ловить сніженя… І пахне шишка біля себе сухо, І степ лежить від мене — до коня…

Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком, Двадцятим віком почнемось — нема!.. Учоренько тут басувало літо, Тепер дивися: молода зима!

І стежка вже не лащиться під ногу, І не співає — каркає лиш птах… Взуваймось добре на свою дорогу, Вдягаймось тепло на зимовий шлях.

Я обніму тебе. Тебе я обнімаю. Мій білий подих на твоїй руці, Холоне мла. І каже: облітаю, — То каже мак.

1976

Коли я вперше побачив тебе в школі, я зрозумів по твоїй зовнішності, що ти будеш мати найкращі оцінки в класі.

Так і сталося.

По тому, як ти посміхався і сміявся, я знав, що ти завоюєш серце кожної дівчини в школі.

Так і сталося.

Коли ми були у випускному класі, всі думали, що ти виграєш чемпіонат з тенісу для нашої школи.

І ти виграв.

Коли ти запросив мене на побачення, ти пообіцяв, що завжди кохатимеш мене.

І ти кохав.

Коли нашу церкву розбомбили, я знав, що ти будеш першим, хто допоможе відновити її, тому що твоя любов до Нього була понад усе.

Так і сталося.

Коли тебе призвали в армію, я знала, що ти віддаси все за свою країну і помреш за її свободу.

Так і сталося.

Дмитро, ти залишив мене з порожнім серцем і головою, повною спогадів.

🌻